«1670»: як польська комедія про шляхту стає дзеркалом для України

У центрі сюжету — Ян Павел Адамчевський, власник «меншої половини» села Адамчиха, який щиро вважає себе найвидатнішим Яном Павелом в історії Польщі. Він говорить мовою сучасного бізнес-тренера, пояснює селянам переваги соціальної нерівності й не розуміє, чому теорія «просочування багатства згори» не працює на практиці.

Автор ідеї Якуб Ружило обрав 1670 рік невипадково: йому потрібна була епоха, схожа на сторінки романів Сенкевича, але без великої війни в кадрі. Для Мазовії той рік справді був спокійним. Проте для України це був час Руїни: після Андрусівського перемир'я 1667 року гетьман Петро Дорошенко намагався відновити козацьку державу, а Варшава уклала угоду з його суперником Михайлом Ханенком. За два роки османсько-козацьке військо візьме Кам'янець, а Бучацький мир остаточно переділить Поділля.

Натхненням для творців стала книжка соціолога Яна Сови «Фантомне тіло короля». Він називає Річ Посполиту «Польською кресовою компанією» — державою, що збагачувалася за рахунок освоєння східних земель, зокрема територій сучасної України. Сарматизм, за яким шляхта вважала себе нащадками біблійного Яфета, а селян зараховувала до нащадків Хама, постає в серіалі як механізм суспільного самообману.

Україна у «1670» присутня передусім як декорація. Сцени сеймику знімали в церкві святої Параскеви в селі Радруж — пам'ятці ЮНЕСКО, яка колись була українською. До 1939 року тут мешкало 2410 українців, а після війни майже всіх виселили: кого примусово до радянської України, кого під час операції «Вісла». Село спорожніло, а церква стала музеєм.

Економіка серіалу теж показова. Перший сезон Netflix профінансував сам, після того як польські мовники відмовилися від проєкту. До третього сезону долучилася держава: компанія Akson Studio отримала 7,7 мільйона злотих кеш-рібейту — компенсації до 30% витрат, зроблених у Польщі. А ще «1670» став туристичним магнітом: музей у Кольбушовій, де знімали Адамчиху, тепер проводить тематичні екскурсії.

Чи можливий український аналог? В українському кіно вже є приклади сміливої роботи з історією: «Спіймати Кайдаша» перетворив класику на діагноз сучасності, а «Конотопська відьма» довела попит на жанрове кіно. Проте головна складність — у нашому ставленні до минулого: ми звикли героїзувати історичних постатей, а іронію сприймаємо як зраду. Український історичний серіал стане впізнаваним тоді, коли дозволить минулому бути суперечливим і навіть смішним.