8 байопіків, які ламають шаблони жанру: від Еда Вуда до Роббі Вільямса

Байопік давно перестав бути нудним переказом фактів із Вікіпедії. Сьогодні режисери експериментують із формою, перетворюючи історії реальних людей на справжні мистецькі висловлювання. Ось вісім фільмів, які варто подивитися тим, хто шукає нестандартних кінобіографій.

Легендарний дует Тіма Бертона та Джонні Деппа створив чорно-білий байопік про Еда Вуда-молодшого, якого називали «найгіршим режисером усіх часів». У 1950-х він знімав малобюджетні фантастичні стрічки, де НЛО грали кухонні тарілки на волосіні, а картонні декорації хиталися від вітру. Однак Бертон не висміює свого героя, а огортає його теплом та іронією, перетворюючи історію невдач на казку про віру в мрію.

Історія фігуристки Тоні Гардінг могла б стати класичною спортивною драмою, але Крейг Гіллеспі обрав інший шлях. Його «Я, Тоня» — це зухвалий фільм-катастрофа, де герої ламають четверту стіну й сперечаються з глядачем про версії подій. Марго Роббі та Еллісон Дженні створили потужний акторський дует, а Дженні отримала «Оскар» за роль жорстокої матері Гардінг.

Крістофер Нолан перетворив біографію фізика Джей Роберта Оппенгеймера на тригодинний психологічний трилер. Реальність у фільмі переплітається з галюцинаціями, кольорові сцени чергуються з чорно-білими. Результат виявився несподіваним навіть для творців: стрічка зібрала майже мільярд доларів і стала найкасовішим байопіком в історії, отримавши сім «Оскарів», зокрема за найкращий фільм і режисуру.

Девід Фінчер у «Манку» зосередився не на всій біографії сценариста Германа Манкевича, а лише на періоді створення сценарію «Громадянина Кейна». Гері Олдмен грає Манка, який лежить у пустельному бунгало зі зламаною ногою та виливає на папір усю гіркоту голлівудського життя. Вишукана чорно-біла стилізація розповідає про ціну правди у світі великого кіно.

Ще один фільм Фінчера — «Соціальна мережа» — перетворює історію створення Facebook на корпоративний трилер. Замість плакатного портрета генія глядач бачить судові позови від колишніх друзів і партнерів Марка Цукерберга. Сценарій Аарона Соркіна та музика Трента Резнора й Аттікуса Росса створюють атмосферу цинізму великого бізнесу, де мільйони віртуальних друзів не замінюють реального тепла.

Рон Говард у «Іграх розуму» показує історію геніального математика Джона Неша, який хворів на параноїдальну шизофренію. Глядач тривалий час бачить світ очима героя, беззаперечно вірячи в його галюцинації, що робить сюжетний поворот емоційним ударом. Рассел Кроу та Дженніфер Коннеллі зіграли історію кохання та стійкості, яка отримала чотири «Оскари».

Найсміливіший експеримент жанру — «Better Man» про Роббі Вільямса. Режисер Майкл Грейсі перетворив співака на шимпанзе, адже сам музикант зізнавався, що через тиск слави почувався дресированою мавпою. Завдяки технології motion capture від студії Weta FX на екрані оживає тривимірний примат, який виконує хіти та проживає реальні драми — вокал і голос належать самому Вільямсу.

Нарешті, стрічка «Тоні» від студії А24 показує один переломний епізод із життя Ентоні Бурдена — літо 1975 року, коли 19-річний юнак випадково потрапив на кухню ресторану в Провінстауні. Домінік Сесса грає молодого Бурдена, а Антоніо Бандерас — його шефа-наставника. Стрічка виходить в український прокат 20 серпня.