Шість фільмів, що змінили кіно: від «Гамлета» до «Бідолашних створінь»

6 серпня 1932 року на острові Лідо у Венеції відкрився перший міжнародний кінофестиваль. Відтоді цей форум став головним майданчиком для авторського кіно, а його нагороди — своєрідним знаком якості, що відкриває стрічкам шлях до світового визнання.

Однією з перших еталонних робіт, відзначених у Венеції, стала екранізація «Гамлета» Лоренса Олів’є 1948 року. Режисер, який сам виконав головну роль, прибрав сюжетну лінію Фортінбраса, щоб зосередитися на психологічній драмі. Стрічка, знята в павільйонах, отримала головний приз фестивалю, а згодом — чотири «Оскари», включно з нагородою за найкращий фільм. Це був перший британський фільм, якому підкорилася ця премія, а сам Олів’є став першим режисером, що тримав статуетку і за режисуру, і за акторську гру.

1948 року Вітторіо Де Сіка відмовився від пропозицій запросити на головну роль зірку на кшталт Кері Гранта. Натомість він запросив звичайного робітника Ламберта Маджорані та знімав на вулицях післявоєнного Рима. «Викрадачі велосипедів» стали маніфестом неореалізму, отримали головний приз Венеції, почесний «Оскар», BAFTA та «Золотий глобус». 1952 року стрічку назвали найкращим фільмом усіх часів за версією Sight&Sound, а її вплив відчувають і сучасні режисери, зокрема Мартін Скорсезе та Кен Лоуч.

Японське кіно відкрив для Заходу Акіра Куросава зі стрічкою «Рашьомон». Студія не вірила в успіх картини за кордоном, але фільм узяв «Золотого лева» та почесний «Оскар». Нелінійна оповідь, у якій свідки по-різному описують одну подію, породила навіть науковий термін «ефект Рашьомона», який нині використовують у психології, юриспруденції та журналістиці.

2005 року Венеція знову опинилася в епіцентрі дискусій — «Горбата гора» Енга Лі стала першим ЛГБТК+-фільмом, що отримав головну нагороду фестивалю. Ця перемога відкрила дорогу для ширшої репрезентації складних тем у Голлівуді, хоча поразка стрічки на «Оскарі» досі вважається однією з найбільших несправедливостей кіноакадемії.

Гільєрмо дель Торо у 2017 році створив прецедент: «Форма води» стала першим фентезі, яке отримало «Золотого лева». Режисер переосмислив класичну історію про монстра, а гримери щодня по три години вручну відтворювали образ Амфібії без комп’ютерної графіки. Ризик виправдався — стрічка зібрала чотири «Оскари».

Останнім гучним тріумфом на Лідо стала картина Йоргоса Лантімоса «Бідолашні створіння» (2023). Вікторіанство, сюрреалізм і стимпанк поєдналися у гігантських реальних декораціях, а зйомки вели через викривлювальні ширококутні об’єктиви. Цей експеримент приніс Еммі Стоун другий «Оскар» і вкотре підтвердив: перемога у Венеції майже гарантує місце у вічності.

Венеційський фестиваль і досі лишається місцем, де народжуються стрічки, що змінюють уявлення про кіно. І кожна з цих шести картин — яскравий доказ того, що сміливі рішення режисерів здатні визначити цілі епохи.