У Львові театр «Воскресіння» готує прем'єру за книгою «Мій дідусь був черешнею»

Перша читка вже відбулася: актори сиділи на сцені з теками, на яких було надруковано назву твору, а зверху режисерським почерком було додано «Гарної роботи!». Поруч стояли улюблені горнята, наповнені кавою та чаєм.

В основі постановки — історія хлопчика Тоніно, який уже дорослим повертається у світ дитячих спогадів і розповідає про свою родину: дивакуватого дідуся Оттавіано, бабцю з її курочками та черешню на ім'я Фелічія, посадили в день народження мами.

Режисер вистави та директор-художній керівник театру Ігор Білиць зізнається, що довго не наважувався взятися за цей твір. «Перший раз я прочитав книгу і подумав: "Та ні, це неможливо поставити". Як завжди я думаю про все (сміється). Але от знайшовся момент про пам'ять, відпускання, смерть, все складалось з цим театром, і я зрозумів – треба це реалізувати. Я довго думав, думав, думав, а тоді сів і написав інсценізацію за три дні: два дні писав, а на третій вже тільки виправляв», — розповідає він.

За словами режисера, це вистава про пам'ять і про те, як ми втрачаємо рідних, куди вони йдуть і що з цим робити. «У ній є багато наївного і водночас чарівного, що вчить нас розуміти втрату й усвідомлювати, що поки людина живе всередині тебе, то насправді це не втрата», — каже Ігор Білиць.

Під час читки актори ділилися власними спогадами про рідних. Один з акторів згадав, як баба давала йому сокиру й посилала різати курку. Режисер своєю чергою пожартував, що дід з рибалки нічого не приносив, а приносив себе п'яним. Найбільше в цьому колі звучала спільна пам'ять про засновника театру Ярослава Федоришина, який відійшов у засвіти 2020 року. Режисер підкреслює, що саме Ярослав Васильович «посадив це дерево» театру, яке продовжує рости.

«Для мене він залишається основною людиною у цьому театрі. Я слухаю всіх у своєму керівництві, намагаюся почути колег, зрозуміти, але для розв'язання складних і нестандартних питань я завжди тримаю в голові Ярослава Васильовича: а як би він зробив?» — каже Ігор Білиць. Акторка Наталія Марчак додає: «Він би сказав, що ми все зробимо!»

Головного героя Тоніно гратимуть двоє акторів — заслужений артист України Володимир Губанов та Вікторія Жолінська. Як пояснює режисер, таке рішення дозволить розгортати історію одразу у двох гендерних та вікових проєкціях, а отже і з двома різними поглядами на дитинство й пам'ять. Володимир Губанов каже, що великий обсяг тексту його не лякає: «Головне його зробити живим і чесним, тоді все втрамбується і він легко буде вчитись». За його словами, роль має сама визріти всередині.

Вікторія Жолінська зізнається, що під час читки мимоволі повертається у власне дитинство: «Відразу у голові спогади про бабцю, дідуся. Є це відчуття втрати і суму, але є і хороші спогади, про які з усмішкою хочеться згадувати. Сльози тут більше про таку теплу ностальгію за ними. Я дуже хочу, щоб ця вистава теж стала такою хорошою і теплою ностальгією для кожного глядача». Режисер додає, що ставити виставу про чисту доброту у сучасному буремному світі — рідкісна розкіш: «Зимою нас лякають, загостренням різних моментів. А хочеться про щось добре і миле говорити, про те, що обігріває душу і змушує приходити в театр. Це буде тепла вистава у дуже холодну зиму».

Постановка не матиме суворих вікових обмежень — на неї зможуть прийти і дідусь з онуком, і мати з донькою, і подружня пара. До прем'єри залишається два місяці насиченої роботи: виготовлення декорацій, створення костюмів і генеральні репетиції на сцені.