Кіно, яке зближує: чотири фільми про татусів, від яких щемить у серці

Іноді достатньо однієї вечірньої години, щоб побачити знайомі стосунки з іншого боку. Ці стрічки — про татусів, які помиляються, вигадують, перевдягаються й тримаються за своїх дітей усіма силами.

«У гонитві за щастям» (2006) розповідає про Кріса Гарднера, який через невдалі інвестиції опиняється на межі бідності. Дружина залишає його, і турбота про маленького сина повністю лягає на плечі чоловіка. Разом вони опиняються просто неба, а Кріс влаштовується неоплачуваним стажистом у брокерську контору — лише з надією, що згодом отримає там роботу. Його впертість і відданість навчають хлопчика головного: не здаватися навіть тоді, коли здається, що виходу немає. На Rotten Tomatoes критики відзначають гру Вілла Сміта та емоційну глибину картини, хоча частина оглядачів дорікає їй за надмірний мелодраматизм і надто прямолінійне возвеличення матеріального успіху.

«Велика риба» (2003) — історія про журналіста Вілла Блума, який приїздить до смертельно хворого батька Едварда після довгих років непорозумінь. Старий усе життя переповідав неймовірні казки про велетнів, чаклунок і таємничі міста замість справжніх фактів своєї біографії. Син вирушає на пошуки правди про минуле рідної людини, намагаючись відділити вигадку від дійсності, і лише наприкінці шляху розуміє: саме ті фантазії допомагали родині долати сірі будні та біль. Критики на Rotten Tomatoes високо оцінюють режисерську роботу Тіма Бертона та зворушливий фінал, хоч окремі рецензенти говорять про брак класичної напруги у сценарії та надмірне захоплення гротескною візуальністю.

«Місіс Даутфайр» (1993) показує актора Деніела Гіларда, який важко переживає розлучення: суд дозволяє йому бачити дітей лише раз на тиждень. Щоб бути поруч із сином і доньками щодня, відчайдушний батько перевдягається у літню шотландську хатню робітницю й наймається до власного колишнього дому. Там він наводить бездоганний лад і вчиться дисципліни, а його подвійне життя тягне за собою низку курйозів, що щоразу ставлять авантюру під загрозу. Оглядачі на Rotten Tomatoes захоплюються імпровізацією Робіна Вільямса, але деякі кінознавці нарікають на сентиментальність поворотів і шаблонність другорядних персонажів.

Кожна з цих історій — про різні способи любити. Один тато тягне сина крізь злидні, другий ховає правду за казками, третій вдягає сукню, аби не втратити щоденні вечері з дітьми. Можливо, саме тому ці фільми варто дивитися разом — не для сліз, а для розмови, яка після них зазвичай починається сама собою.