П'ять комедій, у яких сміх виростає з незручних ситуацій

Комедія часто народжується не з жарту, а з незручності. Герої приймають дивні рішення, заплутуються у власних вигадках — і саме це тримає глядача біля екрана. Кілька стрічок цього року працюють саме за таким принципом.

«У пошуках Емілії» розповідає про Оуена, який проводить ніч із дівчиною на ім'я Емілі й на ранок вирішує, що хоче побачити її знову. Перешкода проста й абсурдна: у номері телефону бракує однієї цифри. Замість того щоб забути про випадкове знайомство, Оуен вирушає на пошуки за самим лише ім'ям — і поступово перетворює це на справжню нав'язливу ідею. За його метаннями спостерігає Емілі Рейн, студентка, яка досліджує закоханість. Їй потрібно за три тижні завершити роботу про те, як почуття впливають на поведінку людей, тож Оуен стає для неї майже ідеальним піддослідним.

У «Ця річ працює?» Алекс та Тесс мають за плечима двадцять років разом і двох дітей, але зрештою розуміють, що більше не хочуть бути подружжям. Вони розлучаються без гучних сцен, роз'їжджаються й домовляються разом піклуватися про синів. Для Тесс це нагода повернутися до власних планів: колишня волейболістка хоче знову зайнятися спортом і претендує на посаду тренерки національної збірної. Алекс же залишається сам. Одного вечора він приходить у Comedy Cellar і записується на відкритий мікрофон, а перед виступом випадково з'їдає печиво з канабісом. На сцені він починає говорити про своє розлучення — досить відверто, щоб зал сміявся, і досить жорстко, щоб Тесс навряд чи захотіла це почути. Саме це й стається.

«Крістофери» будуються навколо Джуліана Скляра — колись відомого художника, а тепер самотнього старого, який упирається й працює над серією картин, яку не встиг завершити. Його діти, Барнабі та Саллі, вже подумки порахували, скільки зможуть отримати за ці полотна, і чекають лише на смерть батька. Щоб прискорити справу, вони наймають Лорі — молоду художницю, яка має вдати асистентку Джуліана й потайки дописати картини. Та обдурити старого митця не так просто: він швидко розуміє, що відбувається, і вирішує залишити дітям зовсім не той спадок, на який вони розраховували. Джуліан навмисно псує власні роботи пір'ям і блискітками.

Ще одна історія — «Сила балади». Рік Павелл колись міг стати рок-зіркою: його гурт мав контракт із великим лейблом, але кар'єра не склалася. П'ятнадцять років потому він живе в Ірландії, має дружину й доньку та заробляє виступами на весіллях, наче давно забув про музику. Принаймні так здається. На одному із замовлень Рік знайомиться з Денні Вілсоном — 27-річним співаком, чия популярність стрімко згасає. Менеджер дає Денні останній шанс: потрібен хіт, інакше про кар'єру можна забути. І тут Рік може допомогти з піснею.

Спільне в цих історіях одне: сміх тут виростає з людських слабкостей і незручних рішень, а не з готових жартів. Саме тому за такими фільмами цікаво стежити — герої помиляються, заплутуються й іноді самі не розуміють, куди заведуть їхні власні вигадки.