Дев'ять прем'єр одного тижня: від українських «Родичів» до нової «Оселі зла»

Кінотиждень, що стартує 17 вересня, виявився на диво щедрим: глядачам пропонують одразу дев'ять прем'єр. Тут і українська комедія про родинні чвари, і британський трилер, де героїня Галь Гадот не має права зупинитися ні на мить, і тайський горор, знятий у краю, де католицькі храми сусідять із шаманськими ритуалами.

Почнімо з найближчого — «Родичів» Андрія Черешні. Це історія про 80-річну бабу Надю, яку зіграла Галина Корнєєва. На свій день народження жінка вирішує переписати сільський будинок під Києвом на онуку Марію, яка повернулася додому після кількох років відсутності. Про цей задум дізнається дядько Григорій — персонаж Назара Задніпровського — і аж ніяк не збирається віддавати нерухомість племінниці. Святкування швидко переростає у справжню війну за хату: син дарує матері пам'ятник на могилу, невістка будує власні плани, а сусіди роблять ставки на переможця. Сама баба Надя при цьому не квапиться ані помирати, ані зупиняти рідню.

На екрані знову зустрілися Ірина Мак та Антоніна Хижняк, які разом грали у «Спіймати Кайдаша». До них долучилися Віра Кобзар, Олександр Ярема, Олена Узлюк та інші. Сценарій написав Олексій Приходько, продюсером став Євген Таллер, а оператором — Анатолій Сахно. Знімали у Києві та передмістях у квітні-травні 2026 року на замовлення «КиївФільм». Таллер розповідав, що чимало деталей для сценарію автори взяли з власного життя: він виріс у невеликому місті на Миколаївщині, тож побутові подробиці та манера спілкування між родичами перекочували у стрічку. Саундтрек написав Дмитро Волканов, якому також дісталася епізодична роль.

Шанувальникам жахів адресовано «Resident Evil: Оселя зла» — сьому повнометражну екранізацію гри Capcom. Цього разу в центрі не Леон Кеннеді чи Джилл Валентайн, а новий герой Браян, медичний кур'єр, який уночі взявся доставити таємничий біомедичний вантаж. Він опиняється в епіцентрі спалаху інфекції та пробивається крізь місто, повне заражених і мутованих істот, паралельно дізнаючись про вагітність своєї дівчини. Режисер Зак Креггер казав, що не хотів переносити на екран сюжет конкретної частини гри — радше відтворити відчуття від проходження: приблизно кожні сім-вісім хвилин герой потрапляє в нове середовище, ніби на наступний рівень, а його арсенал поступово зростає від пістолета до потужнішої зброї. Сценарій Креггер написав разом із Шеєм Гаттеном, причетним до «Джона Віка 4» та «Армії мерців». Зйомки стартували восени 2025 року в Празі, оператором став Даріуш Вольський. Бюджет — $80 млн.

У «Прикинься мертвим» Мартін Кемпбелл, автор «Казино Рояль» і «Золотого ока», змінив шпигунський жанр на чорну комедію. Кримінальний ділок Джек Вулф у виконанні Семюела Л. Джексона, аби уникнути арешту, задумує інсценувати власну смерть і разом із дружиною Норою (Єва Грін) отримати $30 млн страховки, повісивши провину на її коханця Чеда. Та Нора має власний план — убити чоловіка по-справжньому й забрати гроші собі. Джек здогадується про зраду й готує пастку у відповідь. Сценарій написав Ден Гордон, одна з головних локацій — Гран-Канарія.

«Біжи!» Кевіна Макдональда — психологічний трилер, де Галь Гадот грає лондонську адвокатку Маю Мартен. Під час ранкової пробіжки їй телефонує незнайомець і повідомляє, що викрав її сина. Умова одна: бігти далі, виконувати накази й нікому не розповідати. Зупинка або спроба покликати на допомогу означає смерть хлопчика. Творці намагалися зробити маршрут географічно реальним: частину вулиць не перекривали, Гадот бігла серед справжніх перехожих, а оператори працювали приховано — тож здивовані погляди людей потрапили просто в кадр.

«Тюнер» став ігровим дебютом Деніела Роера, який раніше отримав «Оскар» за документального «Навального». Нікі Вайт у виконанні Лео Вудалла мріяв про кар'єру піаніста, але через гіперакузію — надчутливість до звуків — відмовився від неї. Те, що зруйнувало мрію, стає талантом: працюючи настроювачем фортепіано разом із наставником Гаррі Горовіцем (Дастін Гоффман), він виявляє здатність на слух розрізняти ледь чутні клацання сейфового механізму. Невдовзі про це дізнаються злочинці. Вудалл кілька місяців готувався до ролі, хоча до того майже не грав на фортепіано; до роботи залучили музикантів Королівської консерваторії в Торонто та продюсера Маріуса де Фріза.

Тайський горор «Екзорцист: Потойбічний світ» Тавівата Вантхи переносить глядача до Та-Рае — одного з найстаріших католицьких поселень Таїланду. Зла сутність, зупинена тут 40 років тому, повертається й уселяється в колишнього священника Мінга. Проти неї об'єднуються католицький екзорцист Паоло та молодий місцевий шаман Софа. Творці консультувалися зі священником, обізнаним в екзорцизмі, а для сцен із Софою запросили носія шаманської традиції, який допомагав із ритуалами та мовою пху-тай. Церкву для зйомок довелося будувати: дозволи на зйомки у справжньому храмі вимагали надто багато погоджень, тож декорацію створили за подобою храму Святого Йосипа у провінції Накхонпханом.

«Клуб ідеальних дружин» Джеффа Гейра — детективний трилер про подружжя Фіону та Адама Вестонів, які переїжджають до благополучного передмістя. За бездоганними фасадами шлюбів ховаються зради, ревнощі та брехня, а коли в районі стається загадкова смерть, чужі таємниці починають виходити назовні. Знімали в Атланті, а сам режисер ненадовго з'являється у кадрі в ролі бездомного.

Сімейне фентезі «Таємне життя речей» Ендрю Ніккола розповідає про 10-річного Тома, який після смерті батька починає бачити обличчя у звичайних речах і розмовляти з ними. Його друзями стають будильник Маленький Бен, банка газованої води Поп, кухонна тертка й навіть старий Cadillac. В основі — реальне явище парейдолії, здатність бачити знайомі образи у випадкових формах. Це перший повнометражний фільм Ніккола, знятий на батьківщині, у Новій Зеландії. Будильник озвучив Ітан Гоук, а банку Поп — Джемейн Клемент.

Завершує тиждень «Роза» Маркуса Шляйнцера — історична драма, дія якої відбувається у XVII столітті, наприкінці Тридцятилітньої війни. До віддаленого протестантського села приходить мовчазний солдат зі шрамом на обличчі, який називає себе Розою і показує документ на право власності на покинутий маєток. Поступово він завойовує довіру селян працьовитістю та побожністю, хоча насправді народився жінкою і роками живе під чоловічим ім'ям. Історія не біографічна: автори вивчали задокументовані випадки жінок XVII–XVIII століть, які видавали себе за чоловіків, аби мати можливості, недоступні тогочасним жінкам. Головну роль Шляйнцер писав, від самого початку уявляючи Сандру Гюллер. Світова прем'єра відбулася в основному конкурсі 76-го Берлінського кінофестивалю, де акторка отримала «Срібного ведмедя» за найкращу головну роль, а сама стрічка очолила підсумковий рейтинг міжнародних критиків Screen.