Чому ми любимо боятися: психологія слешерів і горорів

Напередодні прем'єри слешеру «Морозивник» від режисера Елая Рота варто замислитися: що змушує нас платити за квиток у кіно, аби відчути страх? Цьогорічні глядацькі улюбленці «Одержимість» та «Backrooms: Залаштунки» — горори від молодих режисерів — зібрали касу та схвальні відгуки. Але чому жах нас так вабить?

Елай Рот, відомий за «Хостелом» і «Днем подяки», називає «Морозивник» найбожевільнішим проєктом у своїй кар'єрі. Ідею він виношував двадцять років, але жодна голлівудська студія не бралася за провокативний сценарій. Тож режисер заснував власну компанію The Horror Section. Сюжет: дивакуватий морозивник (Арі Міллен) пригощає дітей маленького містечка десертом, після чого вони перетворюються на нестримних монстрів, що вбивають дорослих сокирами. «Я завжди хотів зняти фільм, подібний до "Птахів" Гічкока, але щоб убивчою силою в ньому були діти», — зізнається Рот.

Режисер пояснює свою любов до жахів свободою від правил. «Тобі не обов'язково всім догоджати. І, зрештою, саме фільми жахів мають значення», — каже він. Зірка тут — сам страх, а не акторські імена. «Паранормальне явище» чи «Зловісні мерці» довели: достатньо хороших акторів і справжнього переляку.

Психологиня Анна Давидова пояснює феномен кількома теоріями. Дольф Зілманн, засновник медіапсихології, розробив теорію передання збудження: чим сильніша напруга під час перегляду, тим потужніше полегшення після. Наш організм не розрізняє психологічне та фізичне збудження, тож адреналін від погоні за героєм перетворюється на ейфорію, коли фільм закінчується. Це пояснює й «кохання з першого переляку»: спільний перегляд жахів залишає партнерів фізіологічно збудженими, і цей стан легко сприйняти як романтичний потяг.

Дослідник Матіас Класен із Данії вивчає «рекреаційний страх». Фільми жахів — це безпечне середовище, де мозок тренує механізми виживання. Ми знаємо, що кров бутафорська, тож можемо «репетирувати» реальні страхи — смерть, втрату, безпорадність. Класен виділяє три типи глядачів: шукачі адреналіну, які прагнуть фізіологічного підйому; «ті, хто міцно тримається», що долають страх заради відчуття досягнення; і «дослідники темряви», які використовують горор для опрацювання травм. Його дослідження показали: фанати жахів виявили вищу психологічну стійкість під час пандемії COVID-19.

Професор Марвін Цукерман додає: у кожного свій поріг стимуляції. Люди з високою потребою в гострих відчуттях обирають інтенсивні теми, щоб відчути себе живими. А спільний перегляд горору — це сучасний варіант стародавніх історій біля вогнища. Спільний викид окситоцину, адреналіну та ендорфінів зміцнює зв'язки між людьми та формує спільну життєстійкість.

Тож наступного разу, купуючи квиток на слешер, пам'ятайте: ви не просто розважаєтеся, а тренуєте психіку, зближуєтеся з близькими та отримуєте безпечну дозу адреналіну. «Морозивник» виходить в українських кінотеатрах 6 серпня — і це чудова нагода перевірити теорії на практиці.