Тиша, море, птахи, вибухи: фільм про єдиний неокупований заповідник півдня

Тузловські лимани лежать у приморській частині Бессарабії, на території Білгород-Дністровського району. Це група солоних лиманів-лагун, які від моря відмежовує піщана коса завдовжки майже 30 кілометрів. Від 1996 року вони входять до Рамсарських угідь, а нині мають статус частини національного природного парку «Тузловські лимани». Їхня загальна площа — 206 км², тобто майже втричі більше за площу Тернополя. Глибини тут коливаються від 1,6 до 2,5 метра, а заболочені ділянки, вкриті солестійкою, стали домівкою для сотень видів птахів, серед яких є й червонокнижні. Місце це також важливе для нересту риби. Сьогодні Тузловські лимани — єдиний неокупований заповідник півдня України.

Головний герой фільму Володимира Бакума — науковець і єгер Іван, якого всі називають Трофимовичем. Режисер спостерігає за його буденними справами протягом чотирьох сезонів, тож стрічка поділена на глави: «Весна. Мілина», «Літо. Фламінго», «Осінь. Міграція птахів» і «Зима. Тиша».

Краєвид Трофимовича — море, піщані дюни та загублені посеред них маленькі будиночки заповідного господарства. Його завдання просте й щоденне: охороняти й дбати. Це видно вже з першого кадру, де він намагається нагодувати недужого лелеку, що сидить у ящику. Трофимович їздить тракторцем по пісках, стежить за порядком, збирає браконьєрські сітки й зупиняє самих браконьєрів. Він виловлює, окільцьовує та випускає птахів, назви яких звучать мало не як заклинання: побережник чорногрудий, коловодник звичайний, мартини жовтоногі. А ще знаходить на березі викинуті хвилями міни, уламки «Шахедів» та інший непотріб, яким окупанти засмічують українську землю.

Іван — людина з філософським поглядом на світ. Природа для нього не просто обʼєкт турботи: «Дика природа для мене божественне явище». Людину він схильний бачити чи не головною загрозою: «Ми — єдиний вид, який перевищив свою чисельність… Якщо ми чогось не знаємо, то не маємо права це знищувати». Водночас із порушниками він говорить без зайвої суворості, хоча діє строго за законом. Розмова з місцевим браконьєром на прізвисько Часник сповнена мʼякого гумору — і це помітно контрастує з побаченим у єгерському трейлері. Там ідеться про те, що в Конго заповідник охороняють кулеметники із собаками, натренованими розривати браконьєрів. Міжнародна спілка збереження природи на своєму щорічному конгресі в Абу-Дабі присудила конголезькому заповіднику першу премію, а «Тузловським лиманам» — другу.

Разом з оператором Аленом-Олександром Анісімовим Бакум не приховує захоплення Лиманами й заповнює кадр їхньою гіпнотичною красою. У цій тиші звучать електронні структури композитора Данила Волоха, але часом її розривають вибухи мін і настирливе дзижчання ворожих безпілотників.

Схожий принцип Бакум уже застосовував у попередньому фільмі «Бартка» (2023), де простором оповіді були Карпати, а в центрі історії — дільничний лісівник Василь Павлович, який керував лісозаготівельними бригадами і перебував із лісом у суперечливих стосунках: і беріг його, і експлуатував.

Після перегляду цієї стрічки стає ясніше, якою красивою є наша земля. І цю красу варто боронити.